ОБСМИ́КАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обсмикати. Обсмиканий комбайном кущик тихенько бринів на вітрі (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 31); Він ходив по хаті.., заглядаючи у маленькі віконця, над якими висіла вітром обсмикана стріха (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 67).
2. у знач. прикм. Обтріпаний, пошарпаний. Обірваний, обсмиканий, у жовтих водяних плямах, розбухлий, як в’язка сіна [зошит], — видно, бував у бувальцях (Нас, Вибр., 1950, 33); В чорній бороді пасма сивини, і стала вона не та, що була.., а закустрана, обсмикана (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 403).