ОБШИ́РНИЙ, а, е, рідко.
1. Який займає великий простір: дуже великий. Так пара горличок невинних Летять спастись в лісах обширних Од злого кібчика когтей (Іван Котляревський, I, 1952, 228);
// діал. Просторий. У низькій, але обширній кімнаті хорої пані Олесь панувала глибока тишина й півсвітло (Ольга Кобилянська, III, 1950, 189); Помешкання було обширніше, як у Вороничах, меблі всі нові (Лесь Мартович, Тв., 1954, 442).
2. книжн. Надто довгий, розтягнутий (про промову, лист і т. ін.). По обширнім.. вступі, в котрім автор описує — і то дуже слабо — обжинки у багатого ґазди Панька Іванишиного, зачинається оповідання (Іван Франко, XVI, 1955, 47).