ОБШМАТО́ВАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обшматувати.
2. у знач. прикм. Те саме, що обшматаний 2. Христя глянула в вікно. — От і Чіпка йде.. — Та й обірваний та обшматований який, господи! (Панас Мирний, I, 1949, 271); — І ось уяви собі, летить ця обшматована, обдерта людина у хмарах (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 23).