ОБШМА́ТАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обшматати;
// у знач. прикм. Теодосій стояв перед Данилом у обшматаній шапці і подертому кафтані (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 490).
2. у знач. прикм. Який має на собі дуже подертий, пошматований одяг; обшарпаний. Очима великими [Яшко] уп’явся в обшарпану постать.. Підійшов ближче — так, Миром. Обшматаний, худий (Андрій Головко, I, 1957, 133).