ОБРІКАТИ, аю, аєш, недок., ОБРЕКТИ, ечу, ечеш; мин. ч. обрік, обрекла, ло; док., перех., заст.
1. Обіцяти. На заручинах.. обрікають молодятам подарунки (Словник Грінченка); Хай я сама сирій землі належу, — віддай мене тому, кому обрік (Леся Українка, I, 1951, 243).
2. рідко. Прирікати.
3. Обзивати. [Текля:] Я б її радніша струїти, бісову тінь, за те, що вона колись обрекла мене перед цілим парубоцтвом (Марко Кропивницький, I, 1958, 399).