О́БРАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обрати. Втішалася обрана богом мати, Сповнялась материнської пихи, Святої гордості, що кожна мати має, Як на руках своє дитя тримає, (Леся Українка, I, 1951, 419); Обраний ним шлях простелеться через круті перевали і урвища (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 28); Старший конюх Лук’янченко був обраний секретарем партійної організації лише півроку тому (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 72);
// у знач. ім. обрані, цих, мн. Ті, кого обрано для виконання яких-небудь обов’язків; обранці. Двір помалу пустів. Лишились тільки обрані — Прокіп, Гуща й Мажуга (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 83); Послали в двір обраних, але управитель не схотіч про таку ціпу й слухати (Андрій Головко, II, 1957, 236);
// обрано, безос. присудк. сл. Його обрано керівником [експедиції] (Олесь Донченко, II, 1956, 21).
2. у знач. прикм. Який виділяються серед ішних своїм громадським становищем, розумом, талантом і т. ін. В нашій країні розумова праця перестала бути привілеєм тільки обраних верств населення (Наука і життя, 10, 1956, 15); Художній тип мислення властивий не тільки обраним, але всім людям (Шамота, Талант і народ, 1958, 57).