ОБРА́МЛЕННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням обрамляти. Під впливом російської народної архітектури для обрамлення пройм почали застосовувати наличники (Дерев’яне зодчество України, 1949, 58).
2. Те, що обрамлює, оточує що-небудь у вигляді рамки. На Софії була чорна сукня з коштовної тканини і чорна шаль, в обрамленні якої обличчя її видавалося блідішим, ніж звичайно (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 18); В орнаменті обрамлення входу ви побачите плоди родючої української землі (Іван І. Волошин, Наддніпрянські висоти, 1953, 147).
3. спец. Початкова і завершальна композиційні частини твору, що є ніби рамкою для інших його частин. П’ятий, заключний розділ поеми є продовженням вступу, а в цілому вони є обрамленням до основної розповіді (Життя і творчість Т. Г. Шевченка. 1959, 332).