ОБПА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обпалити. Чорний ворон кричав на верхівці обпаленої блискавкою сосни (Олесь Донченко, III, 1956, 110); На броню танка.. піднявся радянський воїн з відкритим, обпаленим сонцем обличчям (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 139); Згубивши все, вона придбала одне: непохитну, обпалену горем людську душу (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 175);
// у знач. прикм. З її вікон вид недалекий Гора спиняла обпалена (Іван Франко, X, 1954, 186); В другому кінці вагона дедалі голосніше стогнав обпалений танкіст (Олесь Гончар, III, 1959, 178);
// обпалено, безос. присудк. сл. Усе обпалено гарячим сонцем.
ОБПАЛЕНИЙ
Тлумачення слова