ОБО́ЖНЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обожнити.
2. у знач. прикм., перен., заст. Багатий, щедрий, благословенний. Мусульманин квапиться на широкі, обожнені водою й врожаями.. землі, зазіхає, на обительські скрині, на спокій… (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 62).