О́БОЛОК, а, чол., заст., поет.
1. Хмара, хмарина. Оболок темний, розлитий довкола, раптом прорвався і в чистому небі розвіявся легко (Микола Зеров, Вибр., 1960, 238); А ось і ти ідеш. Пізнала, засвітилась І на плече мені, зомлівши, похилилась, Немов після грози веселка в чистім полі На світлий оболок (Іван Вирган, В рози. літа, 1959, 107); Вгорі крізь пелехаті оболоки несміливо пробивалася одна зірочка (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 213).
2. тільки мн. Небесна блакить. Ранок був ясний-найясний.., сонечко зіходило, жайворонки співали під оболоками (Марко Вовчок, I, 1955, 349).