ОБНІ́ЖОК, жка, чол.
1. Вузька неорана смуга землі між ланами, городами і т. ін. Швидше жніть до обніжка, то буде пирогів діжка (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 97); Семен дійшов до обніжка. Він витяг плуга і перекинув його набік (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 111); — По степу, де не орано, чи на обніжках — півники (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 40).
2. розм. Перекладка, поперечка між ніжками стола або стільця.