ОБМОВЛЯТИ, яю, яєш, недок., ОБМОВИТИ, влю, виш; мн. обмовлять; док., перех.
1. Неприязно висловлюватися, говорити щось погане про кого-небудь; ганити, гудити. — Ніколи нікого не суджу і не обмовляю ані в очі, ані поза очі (Іван Франко, III, 1950, 159); В останню мить баба Лисавета стямилась, не захотіла обмовляти свою невістку (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 130);
// Поширювати неправдиві чутки, які плямують кого-небудь. Їх знов почали обносити та обмовлять по київських салонах (Нечуй-Левицький, I, 1950, 629).
2. Несправедливо звинувачувати, зводити наклеп; оббріхувати. — Не крала я зроду-віку мого, пані, — обмовляє стара.. — Не по правді мене обмовляєте! (Марко Вовчок, I, 1955, 137); — Не важко обмовити людину, а хто їй порадить, як цей час прожити? (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 365).
3. заст., рідко. Обговорювати. Хурман порався з фаетоном, а Савка крутивсь біля нього. Певно, вже обмовляють новини (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 392).