ОБМО́ВА, и, жін.
1. Неприязні висловлювання про кого-небудь з метою викликати до нього недовір’я, зневагу і т. ін. Обмови, осуджування неприсутніх батько не терпів (Іван Франко, IV, 1950, 193); Я чула інстинктивно, що тепер почнеться обмова моєї особи… (Ольга Кобилянська, I, 1956, 148); Нащо тобі терни його [світу] обмови І похвали його даремний цвіт (Микола Зеров, Вибр., 1966, 407);
// Неслава, поговір. Обмова — полова: вітер її рознесе, але й очі засипле (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 188); [Жандарм:] А хто пустив обмову про пана вчителя і його сестру? (Іван Франко, IX, 1952, 180).
2. Несправедливе звинувачення; наклеп. [Мессія:] Ти не наводь обмови зайвої на власну душу, — такою чорною вона не може бути (Леся Українка, II, 1951, 113).