О́БМОРОК, у, чол.
1. рідко. Раптова втрата свідомості внаслідок хворобливого стану, душенного зворушення і т. ін. На мене молились перелякані погляди, тремтів дехто перед обмороком, я ходив між ними й придивлявся їм у вічі (Юрій Яновський, I, 1958, 91).
2. заст. Запаморочення. Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., що аж обморок його брав (Борис Грінченко, II, 1963, 445); Нам од страху якийсь обморок у голові, усенький глузд кудись загубивсь (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 379).