ОБМАРЕНИЙ

ОБМА́РЕНИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до обмарити. — Мамо! — з криком радості кинулися обмарені діти до дверей (Степан Васильченко, I, 1959, 218); Обмарена, вся зворушена, Катря лежала, думала (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 51); Мама вивезе Юзю «в світ», на той оспіваний, обмарений «перший бал» (Леся Українка, III, 1952, 663); [Таня:] Давайте марити про що-небудь таке радісне, чудове… Сьогодні вже якийсь вечір такий обмарений (Степан Васильченко, III, 1960, 125).