ОБЛО́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обложити. На постелі лежала їх мама, обложена зеленими вербовими галузками (Василь Стефаник, I, 1949, 143); В кутку біля дверей стояла обложена зеленими кахлями піч (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 83); Над головою мутне, обложене хмарами осіннє небо (Ярослав Гримайло, Кавалер.., 1955, 148); Битва, що вже помалу відкочувалась від воріт Долини, нараз позадкувала до стін обложеного міста (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 387); Узяв [парубок] найкращу кожушанку, синім сукном криту та ще й сивим смушком обложену (Українські народні казки, 1951, 305); Мар’янці купили гарну кужілку, обложену цінню (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 291);
// у знач. ім. обложені, них, мн. Ті, то перебувають в облозі; обложенці. Обложені боронилися сніговими брилами, зштовхували нападників з схилів (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 138);
// обложено, безос. присудк. сл. — В Лучівню не пробитися, Долину з усіх боків обложено (Літературна Україна, 2.IX 1969, 1).
ОБЛОЖЕНИЙ
Тлумачення слова