ОБЛА́ВА, и, жін.
1. мисл. Полювання, при якому оточується місце, де перебуває звір. Вранці виїхали комісари до козацького табору з Яном Жолкєвським на чолі, а інші улаштували облаву на ведмедів (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 224); Допоміжним засобом існування було полювання на велику дичину, яку ловили, влаштовуючи облави (Історія СРСР, I, 1956, 73);
// Ланцюг загоничів, які оточують звіра. Вовки прорвали облаву.
2. Оточення місця, де перебувають або можуть перебувати переслідувані особи, з метою їх затримання, арешту. Всі дороги будуть обставлені, а завтра, може, й облаву зроблять по лісах (Іван Франко, II, 1950, 162); Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали (Олесь Донченко, III, 1956, 123);
// Особи, які беруть участь в оточенні, затриманні кого-небудь. — В озерах лежиш під водою, в роті тримаєш очеретину й дихаєш крізь очеретину, аж доки пройде поблизу облава (Юрій Яновський, I, 1954, 278); Облава йшла на зближення, пострілів не було (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 535).
3. діал. Натовп.