ОБЛА́ТКА, и, жін.
1. Оболонка із желатину або крохмального тіста, якого покривають дозу порошкових ліків для внутрішнього вживання. З ранку до вечора сидів він у своїй лабораторії, готував у скляночках різні гіркі й солодкі мікстури, важив на аптекарських тендітних терезах білі порошки, засипав їх у облатки (Оксана Іваненко, Бел. очі, 1956, 31);
// розм. Те саме, що таблетка. Облатка стрептоміцину; Облатка хіни.
2. заст. Кружальце із намазаного клеєм паперу або клейкої речовини, що використовувалося для запечатування листів, склеювання паперу. [Шалімов:] Розпечатай, розпечатай… (Розриває нервово облатку. Читає) (Іван Кочерга, II, 1956, 10).
3. Тоненький коржик із прісного тіста для причастя у католиків та протестантів. В пориві релігійного екстазу повторював [Михайлик] за ним латинський символ віри і.. приймає з його рук облатку сакраменту… (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 354).