ОБКУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обкурити. Поколупаний циферблат, обкурений димом, Був схожий на рябе засмагле обличчя (Леонід Первомайський, I, 1958, 73); Обкурений снігом… поїзд повільно підійшов до перону роз’їзду (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 157);
// у знач. прикм. Із обкурених цегляних димарів у порцелянове небо підіймався дим (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 414).
ОБКУРЕНИЙ
Тлумачення слова