ОБКОРО́ВАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до обкорувати. Увечері.. в налигачем подався [Давид] до лісу, де лежить його вже обкороване дерево на хату (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 492);
// у знач. прикм. Вони примостилися на обкорованих колодках у садку (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 76).
ОБКОРОВАНИЙ
Тлумачення слова