ОБІТНИЙ

ОБІ́ТНИЙ, а, е, книжн. Стос. до обіту; обіцяний. Цезар богам італійським обіцяну почесть складає: Триста, в великому місті присвячує храмів обітних (Микола Зеров, Вибр., 1966, 258).
 Обітна земля (країна); Обітний край — те саме, що Обітована земля (країна); Обітований край (див. обітований). О Марсельєзо, бий в серця черстві, холодні, Глухих, сліпих під прапори скликай, Зови народ на свято всенародне, Веди народ в обітний край (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 282).