ОБІ́ЦЯНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обіцяти. — Йду шукати мою телицю, котра мені була обіцяна (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 74); Нетерпляче чекаю обіцяного тобою великого листа і посилки (Михайло Коцюбинський, III, 1950, 413); Коли загойдане немовля засинає, Соломка починає шукати обіцяні черевики (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 77);
// обіцяно, безос. присудк. сл. Ходилачутка, що за нею обіцяно було дати маєток у тисячу десятин (Панас Мирний, IV, 1955, 334).
2. у знач. ім. обіцяне, ного, сер. Те, що хтось кому-небудь обіцяє або обіцяв. Обіцяного три роки ждуть (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 181); [Маруся:] Нате вам, діду, обіцяне (Панас Мирний, V, 1955, 79); Люди мруть потроху, забираючи з собою наївні надії дістати обіцяне (Іван Ле, Наливайко, 1957, 26).