ОБІЦЯНКА

ОБІЦЯ́НКА, и, жін. Добровільно дане зобов’язання зробити що-небудь. Обіцянка — цяцянка, а дурневі — радість (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 255); Тепер вже я краще ніяких милих обіцянок не буду давати (Леся Українка, V, 1950, 97); Минула весна, і Кармелюк почав виконувати свою обіцянку (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 103).