ОБЕЗСИЛЕНИЙ

ОБЕЗСИ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обезсилити; знесилений. Подільські та покутські громади не можуть допомогти собі, бо вони обдерті та обезсилені князями та боярами (Іван Франко, VI, 1951, 51); До решти обезсилений [Максим] приляг [приліг] до землі і лежав довго мовчки (Василь Стефаник, I, 1949, 200);
//  у знач. прикм. — Що ж воно в тебе, Любонько? — промовив [Роман] з співчуттям, підсвідомо торкаючись її обезсиленої руки (Михайло Стельмах, I, 1962, 351).