ОБЕЗКРИ́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обезкрилити. Мій вітряк за школою, давно вже вітром обезкрилений, доживає під сонцем останні дні (Петро Панч, Вибр., 1936, 376);
// у знач. прикм. * Образно. Хилить осінь чоло зморене, плечі обезкрилені (Наталя Забіла, Поезії, 1963, 91).
2. у знач. прикм., перен. Який втратив бадьорість, натхнеігая і т. ін.; безкрилий (у 2 знач.). І тепер стояла перед Турбасм інша Ганна — зів’яла, постаріла, обезкрилена. Не зазнала жодної радості в житті (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 172).