О́БЕР-ПРОКУРО́Р, а, чол.
1. У дореволюційній Росії — службова особа, що очолювала департамент сенату.
2. У дореволюційній Росії — службова особа, що очолювала синод на правах міністра. Може, великий князь.. довезе про мене звістку і до Петербурга, скаже обер-прокуророві: — От якого я стрів благочинного в Чорнокопитівці! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 48); Секретар консисторії приховує жало своєї душі стилем обер-прокурора найсвятішого синода Победоносцева (Михайло Стельмах, I, 1962, 416).