ОБДАРО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обдарувати. [Антей:] Се Ніке увінчала свого поета. А коли й Харіта йому додасть гранату чи троянду, він буде обдарований усім, чого дозволено бажати смертним (Леся Українка, III, 1952, 424); Дарма, що мала [Оленка], проте обдарована ясним голосом (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 75).
2. у знач. прикм. Який має великі природні здібності; здібний, талановитий. Воронцов, наче за власним сином, стежив, як зростає цей молодий обдарований офіцер, фанатично відданий справі (Олесь Гончар, III, 1959, 123); Бувши обдарованою актрисою досить широкого діапазону, Дарницька мала величезний успіх у публіки (Минуле українського театру, 1953, 98).