ОБЧУХРУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБЧУХРАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Обдирати, оббивати, обламувати, обрубувати (гілля, листя і т. ін.). З лугу вигонив панський луговий, з поближньої ліщини — побережник, а своїх верб нестане, щоб на паливо їх обчухрувати (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 4); Старанно обчухрав [Терешко] дрібне гілля та висхле листя, чепурно одломив з другого боку й тепер мав доброго костура. (Григорій Епік, Тв., 1958, 413); Трасу рову уже позначили вербовими кілочками, з яких обчухрали кору (Іван Сенченко, Опов., 1959, 262); * Образно. Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже. Щоб крилець хто не обчухрав! (Євген Гребінка, I, 1957, 67);
// безос. — Якби не захисна смуга — обчухрало б сад (Костянтин Гордієнко, Цвіти.., 1951, 21).
2. тільки док., перен., розм. Дуже побити. — Як візьму налигача, то я вас обох так обчухраю, що ви будете мені покорятись (Нечуй-Левицький, II, 1956, 291).
3. перев. док., перен. Обманом, хитрощами відібрати майно, гроші. [Петро:] Радий, що обчухрав людей! Ах ти, пройдисвіт! (Карпенко-Карий, II, 1960, 220).