ОБ’Ю́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до об’юшити. Лея не своя кинулася Одарка до дитини; все воно у крові об’юшене (Панас Мирний, I, 1954, 52); Коли він, об’юшений потом, втягує деревину в двір, із хатини в одній сорочці виходить Уляна (Михайло Стельмах, I, 1962, 481).
ОБ’ЮШЕНИЙ
Тлумачення слова