ОБ’ЄКТИВУВАТИ, ую, уєш, недок. і док., перех.
1. Втілювати в конкретних предметних формах; робити що-небудь об’єктом сприйняття. Свідомість кожна — космос І немов буття окреме, Дух од інших незалежний, Що ввесь світ об’єктивує (Володимир Самійленко, I, 1958, 144); Зображення [у прозі початку XX ст.] подій та людей через враження і сприймання персонажів.. давало можливість глибше розуміти психіку героїв, об’єктивувати її, «унаочнити» їхнє сприймання (Радянське літературознавство, 7, 1965, 30).
2. Узагальнювати, типізувати що-небудь. Ліричний твір об’єктивує безпосереднє переживання, безпосередню емоційну реакцію суб’єкта на об’єкт (Радянське літературознавство, 12, 1968, 5).