ОБ’ЯВЛЯ́ТИ, яю, яєш, недок., ОБ’ЯВИ́ТИ, об’явлю, об’явиш; мн. об’являть; док., перех.
1. рідко. Те саме, що оголошувати. Еней Троянців в гурт ззиває І з смутним видом об’являє, Що мертвих треба поховать (Іван Котляревський, I, 1952, 207); — «Традиції» не курити під час засідання ми порушувати не будемо. Об’являю перерву на п’ять хвилин (Андрій Головко, II, 1957, 406); [Мусій:] Звелів [урядник], Щоб зараз я всім об’явив, Що є бумага від самого Від пристава станового (Марко Кропивницький, II, 1958, 88).
2. діал. Виявляти. [Годвінсон:] Гадаєте, він послух вашій волі тим об’явив, що показав отеє [фігурку]? (Леся Українка, III, 1952, 69).