НИК, виг.
1. Уживається при вираженні раптовості або несподіваності настання чи виявлення чого-небудь. Ник, аж там бик (Номис, 1864, № 7892).
2. Уживається як присудок за знач. никати. Сюди ник, туди ник — та й день невелик! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 196).