НІМІТИ, ію, ієш, недок.
1. Втрачати здатність говорити. Мати дивиться на Леї, Од злості німіє (Тарас Шевченко, I, 1951, 107); Чирва раптом німіс, дивиться розширеними з жаху очима (Іван Микитенко, I, 1957, 93); * Образно. Реве, лютує Візантія, Руками берег достає; Достала, зикнула, встає… І на ножах в крові німіс (Тарас Шевченко, I, 1951, 202).
2. перен. Втрачати чутливість, заклякати. У мисливців німіли від морозу ноги (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 55); Б’є, рубає кригу й Вутанька. Рострі крижані скалки залізом стріляють в обличчя, щемлять, німіють від болю мокрі, розчервонілі руки (Олесь Гончар, II, 1959, 163).
3. перен. Сповнюватися тишею. Сонце заходить, гори чорніють. Пташечка тихне, поле німіє (Тарас Шевченко, II, 1953, 20); Місто німіс, гасить світло і покривається сном (Панас Мирний, III, 1954, 150);
// Ставати нерухомим (про море). Котовський заходив у море по коліна в найдужчий дванадцятибальний шторм — і хвилі опадали, а море німіло в мертвому штилі (Юрій Смолич, V, 1959, 28).
Німіє серце (душа) — кого-небудь охоплюють великі переживання, хвилювання у зв’язку з чим-небудь. Замерзли груди в бідняка, Душа німіла з переляку (Павло Грабовський, I, 1959, 207); Коли їхали через знайоме місто.., серце його боляче стискалось і німіло (Петро Колесник, Терен.., 1959, 368).