НІМЧУРА́, и, зневажл.
1. чол. Те саме, що німець. Спереду німчура худий як смерть сидів (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 41).
2. жін., збірн. Те саме, що німці. Незаміпимий, кажуть, був ватажок! Скрізь німчура перед ним тремтіла (Олесь Гончар, III, 1959, 333); Глухо бухнули гранати В грізних вигуках «ура!» Хто куди звелась тікати Недобита німчура (Платон Воронько, Три щастя, 1948, 17).