НІ́КОЛИ, присудк. сл. Немає часу для чого-небудь. Лінивому все ніколи (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 193); — Та ніколи мені сидіти, — Одвітує Бджола, — Вже час до пасіки летіти: Далеко від села (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 65); Інші дні й пообідати після школи гаразд ніколи хлопцеві (Андрій Головко, II, 1957, 214);
// у знач. ім., розм. Брак вільного часу. То великодна була п’ятниця, так усім таке ніколи припали, що й сказати не можна! (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 225); За вічним отим «ніколи» все не могла зібратись Вутанька провідати сестру (Олесь Гончар, II, 1959, 253).
♦ [І] вгору глянути ніколи див. глянути; Ніколи дихнути — хто-небудь дуже зайнятий, не має зовсім вільного часу. Підскочила гаряча пора: оранка, косовиця, гребовиця, жнива, возовиця, молотіння нового хліба, ніколи було дихнути (Панас Мирний, I, 1949, 298).
НІКО́ЛИ, присл. Ні в який час, ні за яких обставин. Мабуть, мені не вернутись Ніколи додому? (Тарас Шевченко, II, 1953, 190); На острові, де, здавалося, ще ніколи не ступала людина, водилися сайгаки (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 288); Буваючи в батальйонних тилах, Ясногорська ніколи не минала володінь Васі Багірова (Олесь Гончар, III, 1959, 199).
Ніколи в світі — уживається, як заприсягання, що що-небудь не здійсниться, не відбудеться. — Та щоб отакий бандитюга був моїм зятем? Та ніколи в світі! Краіце в трупу ляжу! (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 96).