НІЯКОВО.
1. Присл. до ніяковий. Хлопці ніяково тупцювалися біля дверей (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 468); Мирон присів, ніяково подивився на Олександра (Михайло Стельмах, II, 1962, 23).
2. у знач. присудк. сл. Незручно, не по собі. Галя дивилася прямо йому в вічі гостро-гостро… Чіпці стало ніяково (Панас Мирний, I, 1949, 340); Йому аж ніяково стало за свою нечемність (Яків Баш, Вибр., 1948, 31); Микола бачив, що Іванові ніяково і досадно, і йому шкода зробилось товариша (Володимир Гжицький, Вел. надії, 1963, 111).