НІЧИЧИРК, присудк. сл.
1. Мовчати, не подавати ніяких звуків. [Савка:] Ну, куме, нігде нічичирк! (Карпенко-Карий, I, 1960, 414); Я його лупцюю, а він [кіт] нічичирк… (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 95).
2. Тихо, ні звука. В школі — нічичирк! (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 101).