НЕЗВИ́ЧНО.
1. Присл. до незвичний. На тумбочці незвично чорнів телефон, але свинцева сірість поглинала навіть його (Павло Загребельний, День.., 1964, 224); Олег у військовому виглядав незвично високим і худорлявим (Сава Голованівський. Тополя.., 1965, 144);
// у знач. присудк. сл. Йому було і тісно і незвично У трюмі, в корабельній кочегарні (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 166); Видно, й батькові було незвично їхати на бричці, бо примостився він на краєчку сидіння (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 103).
2. у знач. присудк. сл. Дивно. — Знаю, товаришко Убийвовк, що незвично було тобі слухати про зв’язківців, проявки та конспірацію, коли навкруги ще вільно ходять наші люди (Олесь Гончар, IV, 1960, 33).