НЕЗРИМИЙ

НЕЗРИ́МИЙ, а, е. Якого не можна побачити, неприступний для зору при певних умовах, у певний момент; невидимий. Зробився Я знову незримий Та й пропхався у палати (Тарас Шевченко, I, 1963, 244); Незримі і недосяжні для вас, вони [бактерії] дні й ночі, кождої хвилини облягають, точать, заповнюють вас (Іван Франко, IV, 1950, 131); Між чорних віт незримих вистукує [дятел] до рими на сосні (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 222);
//  у знач. ім. незриме, мого, сер. Те, чого не можна побачити, що неприступне для зору. Їм [декабристам], віщим, видиться незриме Крізь даль засніжених долин (Максим Рильський, III, 1961, 33);
//  Зовні непомітний, але дія, вплив і т. ін. якого відчувається; прихований. Розповідав про своє життя Недокус, мов сплітав мою душу зі своєю незримими нитками (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 138); От те ж саме чоло, ті ж самі очі, ріденькі вуса, гостре підборіддя, — але дух смерті поклав уже свою незриму печать на це обличчя (Гнат Хоткевич, I, 1966, 132);
//  Якого не можна осягнути, пояснити; таємничий, невідомий. Я йшов стривожений, безтямний, німий. Буцім якась незрима сила гнала мене наперед (Іван Франко, II, 1950, 92);
//  Який проходить, відбувається, діє і т. ін. непомітно. Гудків вечірні звуки, хвилин незримий біг, твої покірні руки, огонь очей твоїх (Володимир Сосюра, II, 1958, 29).