НЕЗНАЙО́МИЙ, а, е.
1. Якого раніше не зустрічав, не знав, не бачив, не чув і т. ін. хто-небудь; невідомий. Коли хазяїн забалакувався з покупцями, він [Алі] позирав на незнайоме село (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 392); Дівчатко, побачивши незнайомого пана на коні, злякано уткнулося обличчям у бабину вибійчану спідницю й голосно заплакало (Олесь Донченко, III, 1950, 15); — Скажи, що ти хоч ото мугикав? Де ти пісню таку видер? Зовсім якась незнайома… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 21);
// Якого не зазнавав, не відчував хто-небудь. Пахощі з липи, теплий холод, котрий, мов літня вода, обдавав Свирида кругом, — розбудили у його голові якісь незнайомі йому ще думки (Панас Мирний, I, 1954, 281); Незнайома туга Де взялася, — не збагну і сам!.. (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 16).
2. кому, з ким і без додатка. Який не належить до знайомих кому-небудь людей. [Альбіна:] Куди ж я тут піду? Кого сховаю? Я ж незнайома тут ні з ким (Леся Українка, III, 1952, 309); [Люба:] Знаєш, коли я дивлюсь на людей, на наших героїв, мені хочеться кожному сказати — здрастуй, хоч і незнайомий (Іван Микитенко, I, 1957, 451); Двоє незнайомих Сагайді бійців, сидячи під деревом, мирно бесідували (Олесь Гончар, III, 1959, 318);
// у знач. ім. незнайомий, мого, чол.; незнайома, мої, жін. Людина, з якою хто-небудь не підтримує знайомства, не спілкується. Незнайомий болісно мружився — певне, його очі не звикли до такого яскравого освітлення (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 167); — То не скажеш, дівчино, як тебе звати? — перегинається [Яків] з сідла до незнайомої (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 335).
3. розм., рідко. До якої не звик хто-небудь; незвичний. Прорвали фронт… Позаду — громи… І ми — у ворогів в тилу. Такі картини незнайомі: немає верб, немає клунь (Володимир Сосюра, I, 1957, 306); Для Михайла це все не так просто: сісти до чужого столу, взяти в руку незнайому ложку і їсти обід, якого ти ще не заробив (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 123).