НЕЗЛИ́Й, а, е.
1. Який не заподіює зла іншим і не схильний до цього; добрий. [Едіта:] Для щирої душі, незлого серця не треба красномовства, тільки правда (Леся Українка, III, 1952, 9);
// Який виражає доброзичливість, прихильність до кого-небудь. Помолюся господеві Серцем одиноким І на злих моїх погляну Незлим моїм оком (Тарас Шевченко, I, 1963, 342).
2. Хороший, непоганий. Все забула [відьма], І злеє й незлеє, Всіх простила, всіх любила (Тарас Шевченко, I, 1951, 537); Русявий гармоніст лади настроїв, Шукав мотивів тихих і незлих (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 48).