НЕЗГА́СЛИЙ, а, е.
1. Який не згас; який горить, світить або світиться. Всі вони [циганки] кричать щось і з рішучістю старих вовчиць стають на чатах біля незгаслих табірних вогнищ (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 69); Зберегти життя Свічки воєвода згоден лише при умові, щоб Меланка донесла незгаслою свою весільну свічку до тюрми через буряну ніч (Історія української літератури, II, 1956, 526).
2. перен. Який не послаблюється, не зникає, не проходить (про почуття, вияв чого-небудь і т. ін.). Вона була немолода.. Тільки очі — карі й водночас темно-зелені — були сповнені незгаслих почуттів (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 386); З незгаслою посмішкою сиділа Ольга і стежила поглядом за Данилом (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 107).