НЕЗДІ́БНИЙ, а, е.
1. Який не має здібностей, природного обдарування. — Він дуже нездібний, він ніяк не міг вивчитися [грати], навіть знаючи, що ця скрипка чарівна (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 47).
2. до чого, з інфін. Який не має якостей, властивостей, необхідних для чого-небудь. Хоч нездібний до публічної служби, він проте не був зовсім сліпий (Іван Франко, IV, 1950, 236);
// Неспроможний робити, виконувати що-небудь. Усвідомлення, що такий… такий… шмаркач навіть говорити з ним не хоче, так приголомшило Йосифа, що він став.. нездібний ні рухатись, ні думати (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 153).