НЕЗА́ТИ́ШНО. Присл. до незатишний 2, 3. Серед веселого гурту жильців будинку жила [Лукина] невесело і незатишно, доживала віку (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 327); Тьмяно освітлена кімната виглядала незатишно й похмуро (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 181);
// у знач. присудк. сл. Ярославові раптом стало вітряно й незатишно на душі (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 154); В кімнаті з необклеєними дерев’яними стінами було якось незатишно, темно (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 109).
НЕЗАТИШНО
Тлумачення слова