НЕЗАТЬМА́РЕНИЙ, а, е.
1. Який не затьмарився, не став темним; ясний, чистий. Ось вона [війна] летить на нього з чистого, незатьмареного неба, і він навіть не знатиме, звідки взялася його смерть (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 62).
2. перен. Нічим не засмучений; безтурботний. Куточки вуст [у Гриця] закінчуються.. двома усміхненими ямками. Поглянеш на таку юність незатьмарепу — і сам в душі усміхнешся (Михайло Стельмах, II, 1962, 388).