НЕЗАПЕРЕЧНИЙ

НЕЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е. Який не викликає сумніву, заперечення; явний; очевидний. Його резюме, хоч сказане з незаперечним талантом і великою виразністю, мало одну велику хибу, — було задовге (Іван Франко, VI, 1951, 277);
//  у знач. присудк. сл. Незаперечний глибокий зв’язок драматичних поем Лесі Українки з «маленькими трагедіями» Пушкіна (Максим Рильський, III, 1956, 186); Успіхи нашої країни в розвитку економіки й культури незаперечні (Комуніст України, 4, 1966, 10);
//  Який не допускає ніякого сумніву, заперечення. Максим став для Хоми незаперечним авторитетом (Натан Рибак, Час, 1960, 279); Однак мав Нестір і незаперечні, як для ватажка валки, достоїнства (Олесь Гончар, I, 1959, 10); Всі його зусилля, образи, доводи, прохання і навіть хитрощі розбивались об незаперечне рішення: — Не пошлемо (Михайло Стельмах, II, 1962, 190).