НЕВИ́ПЛАКАНИЙ, а, е.
1. Який не вилився (про сльози). Невиплакані сльози серце їй гнітили (Леся Українка, III, 1952, 583); Обличчя в неї зовсім не суворе, а добре, очі ясні, ласкаві, і в глибині їх невиплакані сльози (Семен Журахович, Опов., 1956, 237).
2. Який не полегшений плачем. Ми вирішили з Адаменком.. поквитатися з паном гетьманом білогвардійської держави за наше невиплакане горе, на білий терор відповісти як слід (Юрій Яновський, II, 1958, 250); Ти не дивуй мені, брате. Моє горе незміряне, туга моя невиплакана (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 32).