НЕВПО́КІ́Й, покою, чол., заст. Неспокій, тривога. Невпокій опановував Семеном. Він зробився уразливим, нетерплячим (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 117); Чогось не вистачав дівчині. Якийсь невпокій сполохав її душу, і вона то поринає в спогади, то в далечінь неясних надій (Михайло Стельмах, I, 1962, 344).
НЕВПОКІЙ
Тлумачення слова