НЕВМИТИЙ

НЕВМИ́ТИЙ, НЕУМИ́ТИЙ, а, е. Який не вмився. Чіпка встав, та невмитий, нерозчесаний, побрався прямо в Піски (Панас Мирний, I, 1949, 349);
//  Якого не вминали. На ній була сама тільки сорочина, підперезана мотузком, ноги босі, обличчя невмите, волосся розкуйовджене (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 73);  * Образно. І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п’яний очерет Вез вітру гнеться (Тарас Шевченко, II, 1963, 130).