НЕВМОЛИ́МИЙ, а, е.
1. Який виявляє стійкість, твердість, якого не можна умолити; невблаганний. Просяться часом легіні, щоб пустив Олекса до села… Але Олекса невмолимий і не пускає нікого (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 370); Ніякі аргументи не переконували його, він був невмолимий (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 183);
// Який виражає стійкість, непохитність. Одне тільки виразно помітили мисливці — його невмолиму жорстокість: коли йому давали потрошити недобитого звіра, він.. з якимось вовчим оскалом наближався до живого лося (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 416).
2. Якого не можна змінити, порушити; непорушний. За невмолимими законами війни, після небачених пожарів наших міст спалахнуть аж до неба ворожі міста (Олександр Довженко, I, 1958, 322);
// Якого не можна відвернути, стримати; невідворотний; нестримний. Напала на мене туга.. лихая і невмолимая (Марко Вовчок, VI, 1956, 252); За допомогою насильства пануючі класи прагнуть стримати невмолиму ходу історії і тим самим продовжити своє панування (Комуніст України, 3, 1968, 42).